Триває конкурс підручників для 8 класу, за якими учні розпочнуть навчатися вже цієї осені. Видавці й автори організовують промоційні заходи, на яких пропонують освітянській спільноті свої навчально-методичні розробки. Своїми думками про цьогорічний конкурс та роль підручника в шкільній історичній освіті ми запросили поділитися Мар’яна Мудрого та Олену Аркушу – авторів підручників з історії України для 8 класу та підручників інтегрованого курсу «Історія: Україна і світ» для 10–11 класів.

— Доброго дня, пане Мар’яне та пані Олено! У розпалі другий етап конкурсу підручників з історії України для 8 класу, у якому беруть участь і Ваші проєкти. Чи знайомилися з фрагментами, що їх оприлюднено на сайті Інституту модернізації і змісту освіти? Які Ваші враження?

— М. М.: Звичайно, я переглянув усі конкурсні фрагменти. З багатьма їхніми авторами знайомий особисто, разом доводилося працювати над розробкою навчальних програм і стандартів освіти. Я бачу значний поступ у підручникотворенні упродовж останніх років. І думаю, що на цьому шляху поступово сформується цілком нова модель підручника, оскільки шкільна історична освіта потребує оновлення – як змісту, так і методики.

— Що, на Вашу думку, є перевагою саме Вашого підручника?
— М. М.: На моє глибоке переконання, підручник з історії повинен опиратися на текст, який розгортається і творить образ минулого, зв’язує його із сьогоденням. Без такого тексту навчання історії буде мертвим. Мабуть, це і є те, на чому в нашому підручнику зроблено більший наголос. Другою перевагою нашого проєкту є комплексна методика, яка дасть змогу вчителю організувати навчання дітей з різними пізнавальними інтересами, різним рівнем навченості і за різних форм роботи. Усі завдання так чи інакше випливають з тексту або спрямовано на його перетворення і формування на цій основі вмінь працювати з інформацією.

— Зараз інформації не бракує, навіть діти, уже не кажучи про дорослих, можуть легко відшукати в інтернеті потрібний матеріал. Як Ви оцінюєте місце підручника у цьому інформаційному морі? Якою зараз є його роль у школі?
— О. А.: Підручник історії – важливий елемент у навчанні навіть попри те, що інформаційний простір перенасичений. Він є своєрідним осердям: упорядковує матеріал, узагальнено показує суспільний досвід, протистоїть фрагментації минулого. Водночас не треба перебільшувати його значення. Підручник є тільки інструментом у руках учителя. Тож вирішальним у навчанні є взаємодія між учителем і учнями за допомогою підручника.

— Але ж учні мають різні пізнавальні інтереси! Як урахувати в одному підручнику інтереси різних учнів? Чи можемо говорити про універсальність Вашого підручника?
— М. М.: Насамперед підручник повинен давати учителеві змогу диференціювати завдання відповідно до хисту учнів, їхніх інтересів. Мені здається, що орієнтація на, умовно кажучи, середнього учня не є хорошим рішенням. Від цього втрачають усі. Тому-то наш підручник наче трохи на виріст, учень до нього має дотягуватися (і це абсолютно посильно!), інакше навчання позбавлене сенсу. Водночас підручник дає і вчителеві певну перевагу – пояснювати написане, розгортати навколо нього свої міркування, заохочувати до роздумів учнів. Найгірше, коли підручник не вимагає жодних зусиль ані від учителя, ані від учня – такий підручник нічого не навчить. Важливо також, щоб підручник відкривав учневі можливість самостійно з ним працювати, адже в шкільній практиці трапляються різні ситуації й не кожна тема детально пояснюється на уроці. Переконаний, що наш підручник надає для цього широкі можливості.

— Зараз поширеною є думка, що сучасна молодь сприймає інформацію візуально і навіть серед учителів лунають заклики розвантажувати підручники від текстів, оскільки учні не хочуть читати. І це при тому, що підручники того ж таки 2016 р. мали значно більший обсяг! А як Ви думаєте, скільки в підручнику має бути текстового і позатекстового матеріалу?
— М. М.: Питання підручникового тексту сьогодні одне з найдискусійніших. Кілька років як здобула популярність думка про поширене серед молоді кліпове мислення. Заручниками цих настроїв стали й автори підручників. А це означає мінімум тексту і більше візуальних форм подачі матеріалу. Загалом погоджуючись із думкою про те, що способи сприйняття інформації змінюються, я не поділяю цього надмірного оптимізму, пов’язаного з візуальними і схематизованими інструментами навчання. Історію не можна ні вивчити, ні зрозуміти, не читаючи, про можливість встановлення причинно-наслідкових зв’язків і як результат формування системного мислення годі й говорити. Читання текстів – це основа гуманітаристики, усе інше випливає з цього вміння. А одним із дидактичних прийомів має бути перетворення тексту (скажімо, у таблиці). Опорні схеми чи ментальні карти потрібно використовувати для узагальнення і систематизації, але не для первісного засвоєння. Зверну увагу, зрештою, на ще одну обставину, яка вказує на нагальну потребу формувати читацьку грамотність. Однією з трьох компетентностей, які за технологією PISA практикують для моніторингу навченості учнів, є читацька грамотність, тобто вміння розуміти текст.

— Яким критеріям має відповідати підручник?
— М. М.: Таких критеріїв можна назвати багато. Звісно ж підручник повинен відповідати усталеній науковій історіографії, а водночас враховувати вікові особливості учнів, містити чіткий і логічний виклад матеріалу та водночас спонукати їх до пошуку додаткової інформації, розвитку творчих здібностей, формування власних суджень. Не менш важливо, аби підручник долав розбурхані емоції (навчання історії, на жаль, часто стає їхньою заручницею) спокійним аналізом; захищав учня від надмірного шуму чужих думок, давав можливість кожному проявити власний внутрішній голос. Добре, коли підручник учить школярів фокусуватися на власних (а не чужих) проблемах, утверджує думку, що вміння осмислювати власні помилки є силою, а не слабкістю. Також підручник не повинен заперечувати очевидне.

— Як у Вашому підручнику реалізовано принцип науковості?
— О. А.: Насамперед через формування в учнів наукового мислення чи принаймні розуміння його вимог, тобто встановлення причинно-наслідкових зв’язків, неупередженості, уміння розпізнавати стереотипи, бачити складність історичних процесів та явищ, розуміти мотиви, якими керувалися люди минулого. Бажання бачити лише «свою правду» з науковим підходом не має нічого спільного. Водночас підручник – не місце для розгортання розлогих теоретичних дискусій. Він має обмежений обсяг і містить узагальнений матеріал. Тому-то історикам-науковцям, які глибоко займаються конкретними питаннями, часто здається, що саме їхня тема відображена в підручнику недостатньо. Варто пам’ятати, що підручник не може вмістити весь масив напрацювань історіографії. До того ж в історіографічному сенсі підручник природно є трохи консервативним, він більшою мірою представляє консолідоване знання, ніж найновіші знахідки. У старших класах одне із завдань підручника – знайомити учнів із способами розмірковувань, до яких вдаються історики. Учням варто розуміти, що історія як наука є процесом пізнання минулого і на цьому шляху можливі дискусії, нові відкриття та переосмислення.

— Сьогодні можна чути різні думки щодо зв’язку історичного матеріалу із сучасністю. Авторам навчальної літератури інколи закидають осучаснення минулого. Що Ви про це думаєте?
— О. А.: Так чи інакше автори змушені балансувати між бажанням представити історичну епоху в усій її своєрідності та сучасним розумінням минулого. Цим і пояснюється таке явище, як постійне «переписування історії», давно обґрунтоване й визнане західною історіографією. Адже кожне покоління має право сформулювати до минулого ті питання, які його турбують, а конкретній людині властиво шукати в минулому ті виклики й емоції, які вона розпізнає як близькі й зрозумілі собі. До цього зв’язку можна додати ще й майбутнє. Шкільний курс історії повинен сприяти формуванню не тільки вмінь, які б давали змогу учневі орієнтуватися в сучасному світі, а й створювали передумови для творення майбутнього, сприяти виробленню тих алгоритмів, які розв’язують проблеми. Лише так історії вдасться відстояти своє місце серед наук про суспільство.

— Підручники з історії для 8 класу, які цьогоріч готуються до друку, висвітлюють період XVI–XVIII ст. Чим цей час важливий для вивчення?
— М. М.: Цей період в історії України та Європи загалом називають ранньомодерною добою, або раннім новим часом. Уже сама ця назва вказує на його тісний зв’язок із сучасністю. У тому часі можна знайти витоки всіх тих уявлень і форм суспільного життя, які так чи інакше виявляють себе в сьогоденні. У XVI–XVIII ст. європейські спільноти зазнали важливих перетворень і набули сучасних обрисів. Центральним явищем української історії тоді стало козацтво. Українська козацька держава – Військо Запорозьке (Гетьманщина), яка виникла у вирі Національно-визвольної війни (революції) середини XVII ст., належить до феноменів світової історії.

— Що б Ви хотіли побажати учням, які вивчають історію?
— О. А.: Здобути вміння ставити до минулого такі запитання, відповіді на які є важливими для сьогодення і найближчого майбутнього.
— М. М.: Навчитися не тільки знати, а й розуміти історію.

Інтерв'ю підготувала
Наталія Сергеєва, головний редактор видавництва "Генеза"

Підручник з історії України для поглибленого вивчення у 8 класі Мар'яна Мудруго та Олени Аркуші https://geneza.ua/product/973

Підручник з історії України для 8 класу Мар'яна Мудруго та Олени Аркуші https://geneza.ua/product/972

Вебінар "Практична робота й урок-узагальнення в сучасному шкільному курсі історії" https://www.youtube.com/watch?v=34tV4hvvpUo

Вебінар «Інформаційна компетентність: застосування візуальних джерел у курсі “Історія Україниˮ середньої і старшої школи» https://www.youtube.com/watch?v=9-0RZTgP4mU&t=3817s

Вебінар «Як ставити і досягати навчальні цілі в шкільному курсі історії» https://www.youtube.com/watch?v=tx84nUhDkFs&t=9s